ІГРАШКА ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІСТЬ
Лялька вже декілька разів помирала у минулому столітті. Її «розбирали і збирали знов» [1], проганяли зі сцени, чи упевнювали в «нелялькості». Тяготу ляльки до зникнення можна зрозуміти. Крадійство Театру з великої літери, що синтезує всі, не тільки сценічні, мистецтва, знижують ляльку до рівню «ізюминки» у стилі того чи іншого майстра Театра. Лялька, що отримала своє останнє відродження, знов опускає руки. І я радий цьому.
Лялька не помирає, а сигналізує про потребу метаморфози, епістемологічного розриву, що скине з неї тяжку ганьбу дитячого entertainment`у, ганьбу своєї розважальної історії, і дасть їй волю робити в складі Театру, те що не зможуть її молодші брати — люди.
Театр ляльок вважається самими лялькарями мистецтвом концептуальним [2], в творах якого спочатку виникає концепція драматурга чи режисера, потім надаються матеріали, що належать за авторством до художника, а це все надається актору для виконання. Таким чином все в цьому ланцюжку мертвонароджене, і ні до чого, крім унікальної для цього мистецтва візії, не призводить.
Згідно з такою системою послідовності через ляльку не може вийти імпульс, у ній може втілитися лише концепт. Тому асоціація, приватна творчість актора, як автора може бути тільки у втіленні концепту. Приклад: я хочу, щоб мій персонаж трансформувався з людини в Ейфелеву вежу. Для цього треба Ейфелеву вежу створити. Буквально, матеріально здійснити, як продукт, якого можна торкнутися. Це не драматичне мистецтво, де задум треба створити і втілити на рівні внутрішніх структур. Тут все матеріальне. Навіть питання виразу внутрішнього потребує концептуального підходу. Якщо актор драми може зв`язати моменти своєї техніки у вираз суму, і це може залишитися лише у нього в середині, виявившись для глядача невеличкою зміною градуса шиї, то для ляльки потрібен процес вибору впізнаваємості. Лялька невідривно зв`язана з виразністю, без виразності лялька не існує, як актор, і це вимушує актора проходити через конкретну тривалість у часі для висвітлення концепції втілення. Цей процес у актора тілом непоривний, в театрі ляльок вимагає залучення усього творчого цеху.
Театру ляльок потрібно видратися з драматичного театру в постдраматичний, особливо зважаючи на те, що постдраматичним нас вважає сам Ханс Леман [3].
Проблема концептуальності театру ляльок є тою проблемою, чому він залишається драматичним. Чи, краще сказати інакше: проблема в тому, що лялька не може імпровізувати.
Згідно з цим, планом революційної еволюції ляльки стає звільнення її від концептуальності заради імпровізації. Це багатошаровий процес, який повинен проходити не тільки у зв`язці режисер-актор, революції в якій було б достатньо для театру тіла, а усіх зв`язок на яких непорушно перебуває театр перформативних об`єктів [4], тобто тих зв`язок, що виникають з фігурою художника. Зараз, я викладу приклад наближення до імпровізуючої ляльки через зміну організації вистави, згідно її початкам.
Один викладач, коли в мого однокурсника, не виходило з технологією керування лялькою порадила йому мислити працю з лялькою, як комп`ютерну гру, де гравець (лялькар), керує віртуальним персонажем (лялькою). Такий погляд на взаємодію актора і ляльки констатує, що мистецтву перформативних об`єктів доступно поняття гри, яка є джерелом імпровізації.
Ця аналогія підштовхнула мене до слова, що знов треба відкрити для театру ляльок — іграшка. Іграшка це грайлива потенція ляльки, яку потрібно з неї дістати, щоб відкрити імпровізацію перформативним об`єктам. Вивернути ляльку навиворіт.
Заміна ляльки іграшкою є спецефічним розширенням способів дії ляльки, без порушення її комфортного середовища, і в той же час, з порушенням концептуальної залежності.
На практиці я бачу це, відкриттям процесуальності у театрі ляльок, що деконструює працю його творчого цеху, даючи можливість оперувати елементами ансамблю театру ляльок згідно умов постдраматичного театру.
Розривом між драматичним і постдраматичним театром є сприйняття процесу і результату. В постдраматичному театрі важливий лише процес. І тим більше театр Театр, коли в ньому процес не досягає результату.
Як такої технології досягти з фундаментально концептуальним театром ляльок?
Процесуальність у театрі ляльок досягається створенням образу ляльки під час вистави. Набір предметів, синтезування яких може бути співзвучним з драматургією чи «правилами» вистави.
Як я це бачу: праця художника — зібрати такі об`єкти, складання яких в момент вистави, може чи не може стати потрібним образом. Актор, перед самою виставою отримує набір об`єктів, що він складає в перший раз перед самою виставою. Для нього це не спеціальна лялька, а випадковий, хаотичний об`єкт. В такий ситуації творчість лялькаря є найбільш наявною: оживлення матеріалу, робота з тим, щоб безмовне заговорило. Знаходячись в ситуації оживлення прямо на сцені, актор конфронтує з незручним матеріалом і вигладжує його, конструюючи свій персонаж, а таким чином і виставу, тут і зараз, що спричиняє процес у сценічній ситуації.
Це лише один приклад процесуальності. Способів прийти до процесу стільки ж скільки ситуацій в самому процесі, що його створюють, але їх розкриття, це справа самого театрального процесу.
Треба лише розуміти: щоб врятувати ляльку від «елементарності», тобто від використання її, як елементу в Театрі, треба повернути ляльці фундаментальність, унікальність саме її мови. Але зараз, до дискусії про мову, треба зрозуміти напрям, дотримуючись якого, театр анімації випливе на землю обітовану, яка зветься — імпровізація.
Примітки:
[1] — «Ленора Шпет воспользовалась знаменитой метафорой, сравнив кукольников с детьми, которые разбирают игрушку, чтобы увидеть, что находится в середине. Сейчас — как это было сказано в 1967 году — наша игрушка разобрана на кусочки и самое время её заново сложить» — Хенрик Юрковский. Постмодернизм и куклы. http://www.booth.ru/teor_teatr_kuk/postmodern_jurkowski.shtml
[2] — Саме так вважає засновник американського політичного театру ляльок («Хліб та ляльки», «Bread & Puppets») Пітер Шуман у маніфесті «Радикальність Театру Ляльок» . «Radicality of the Puppet Theatre», тезис «Conceptual Art» http://breadandpuppet.org/wp-content/uploads/2013/01/Radicality-of-the-Puppet-Theater.pdf
[3] — На 1:04:22 Леману задають запитання щодо тезісу «Театр ляльок завжди був постдраматичним», що він підтримує https://www.youtube.com/watch?v=MYejOv5bZu4&index=36&t=1s&list=WL
[4] — термін, наряду з театром анімації, який на Заході використовують відносно театру ляльок. О новій фазі термінології театру ляльок найбільш сучасна стаття на російскій мові, що я бачив: Русабаров. «К определению театра анимации» http://www.levlivshits.org/index.php/materials/doklady/147-2010-10-13-14-14-00.html
«представляющие объекты — это материальные воплощения живых существ или персонифицированных сущностей, которые создаются, демонстрируются или управляются актером-аниматором в процессе сценического оживления-одухотворения»
Я перекладаю, «представляющие объекты», як перформативні об`єкти, згідно оригіналу концепту Фрошана, Puppets, Masks, And Performing Objects https://www.scribd.com/doc/88915375/Puppets-Masks-And-Performing-Objects
Мій переклад не є правильним, а використовується мною лише як засіб, за допомогою якого театр ляльок може зазвучати декілько інакше, у руслі, потрібному дослідженню.