Привіт, мене звати Влад, ти б не хотів відкрити збір на потреби Збройних Сил України?
З 2023 року День захисників і захисниць України відзначається 1 жовтня.
Art to Help поговорили з художником Владом Мельником про те, як 24 лютого стало точкою відліку нової для нього реальності. Як він перестав малювати і почав волонтерити, зміг повернутися до живопису, а зараз служить у ЗСУ.
Розкажи про себе, про свій шлях художника.
В дитинстві я захоплювався плівковою фотографією: мій дідусь працював фотографом в журналі про біологію «Юний натураліст». Він знімав пташок, рослини, природу, мав свою лабораторію, де ми проводили багато часу. Я дивився на колби, вчився проявляти знімки й відчував, що причетний до мистецтва. В 19 років я вирішив самостійно займатися постановочною художньою зйомкою. В мене був напівпрофесійний плівковий Canon, з допомогою якого я намагався відтворити те, що відчуваю. Я жив в індустріальному місті, де окрім заводів та забрудненого повітря було тільки бажання звідти виїхати. Через неможливість залишатись за кадром я намагався вчитися тому, що колись мені дав мій дідусь. Буквально рік потому я почав займатися живописом — це були фігуративні картини в стилі арт-брю. Заспокоївши свої почуття за допомогою мистецтва, я перестав рефлексувати та вирішив знищити всі сенси, перейшовши до абстрактного живопису.
Якби тобі потрібно було розповісти про своє життя зараз для незнайомця в одному реченні, яким би воно було?
Привіт, мене звати Влад, ти б не хотів відкрити збір на потреби Збройних Сил України?
Як змінилася твоя кар'єра з початку російського вторгнення?
24 лютого стало точкою відліку нової реальності. Я відкинув мистецтво на задній план та почав волонтерити. До малювання зміг повернутися лише за рік. Зараз я служу в ЗСУ, і на малювання тепер немає часу, та навіть коли є хочеться просто помовчати та побути на самоті. Можливо щось почитати, чи просто подивитись навколо.
До України була прикута неймовірна увага західних арт-інституцій, тож моїх виставок за кордоном побільшало: від виставки ООН в рамках Міжнародного Економічного Форуму в Давосі до благодійних аукціонів в Римі та інших містах Європи.
У пострадянському культурному полі існує наратив, що мистецтво має бути аполітичним. Ми чуємо такі розмови навіть через півтора року полономасштабної війни Росії проти України. Розкажи, що ти думаєш про це як художник, змушений захищати свою країну?
Українські митці завжди транслювали політику в своєму мистецтві: за часів Радянського Союзу це каралося переслідуваннями, засланнями в концтабори та вбивствами; З моменту, як Україна стала незалежною, — відображення політичної реальності в мистецтві і зовсім стало нормою. Зважаючи на буремну історію нашого народу, важко уявити аполітичність в сучасній українській культурі.
Я розглядаю мистецтво як соціально-політичний феномен. Картини окремих епох завжди відображають їх zeitgeist, або дух часу. Найуспішніші роботи — це завжди рефлексія художника на певну подію чи обставини (згадайте «Герніку» Пікассо або скультпури Олафура Еліассона).
Мистецтво — важливий елемент культурної дипломатії; але взяти в руки зброю або підтримувати армію — набагато ефективніший спосіб боротьби за незалежність України.
Ми знаємо, що багато українців сьогодні, як і ти, стають захисниками — музиканти, художники, режисери. Як ти думаєш, як досвід військових дій позначиться на твоїй роботі?
Абстрактний екпресіонізм, в рамках якого я працюю, базується на емоціях, рухах та швидкості. Тому накопичена злість та переживання дадуть гарний результат на полотні.
Зараз мені допомагає справлятися моя робота в ЗСУ. Це дає відчуття, що я роблю внесок у перемогу України.
Що для тебе надія?
Це рух вперед, та віра в себе.