ВАЖЛИВІ ПОНЯТТЯ

Дрейф — «будучи одним із безлічі ситуаціоніських прийомів, визначається як техніка швидкого проходження крізь різні обстановки. Поняття дрейфу нерозривно пов’язане з розпізнаванням психогеографічних ефектів та утвердженням творчо-ігрового способу дій, що у всіх відносинах протиставляє дрейф традиційним уявленням про подорож чи прогулянку», (Г.-Е. Дебор, «Теорія дрейфу»).

Психогеографія — «ставить собі за мету вивчення точних законів і конкретних впливів географічного середовища, незалежно від того, були вони організовані свідомо чи ні, що безпосередньо впливають на емоції та поведінку індивідуумів», (Г.-Е. Дебор, «Вступ до критики міської географії»).

Лінія мас — «це означає: підсумовувати думки мас (розрізнені та безсистемні) і знову нести їх (узагальнені та систематизовані в результаті вивчення) у маси, пропагувати та роз’яснювати їх, робити їх ідеями самих мас, щоб маси відстоювали ці ідеї та втілювали їх у дії; водночас на діях мас перевірятимуть правильність цих ідей. Потім треба знову підсумовувати думки мас і знову нести їх у маси, щоб маси їх відстоювали, і так без кінця. З кожним разом ці ідеї ставатимуть все більш правильними, життєвішими, повноціннішими. Цьому вчить марксистська теорія пізнання», — Мао Цзедун.

Екзистенціальний жах — розуміння свого впливу та вкладу в життя, а також у все, що з ним зв’язано. «Жах», бо викликає ступор та панікa, які йдуть за прийняттям власної відповідальності за буття. Коли людина стоїть над прірвою, жах викликає не те, що вона у неї впаде, а те, що вона сама ж стрибне.

Екзистенціальний припадок — поняття, яке означає стадію, коли індивід ще не знаходиться у систематичному екзистенціальному жасі, але лове відносно короткі моменти усвідомлення свого впливу.

САМОАНАЛІЗ УЧАСНИЦІ. ЗВІТУВАННЯ

Звіт 1: «Я стою зараз на зупинці, щоб поїхати на навчання. Сьогодні піду погуляю. Да. Херня в тому, що я забула навушники, тому я не буду йти і втикать, просто слухати музику. Ще херня в тому, що я виглядаю, як дебіл, бо мені не хотілось сьогодні прокидатися, фарбуватися, мити голову і одягати щось гарне, тому я виглядаю, як бомж зі смітника. Але добре, буде весело. У мене більш-менш нормальний настрій, і. Короче, подивимось.»

Звіт 2: «Ну, знаєш, може ще не все втрачено. У мене є з собою трохи косметики». Звуки відкривання дверей. «Довбаний автобус, повний людей.»

Звіт 3: «І так, плани мої змінилися. Я вирішила не йти на перший урок. Чому? Бо я на нього не встигну. Я зараз знаходжусь біля метро. І. я так подумала, що на метро мені їхати хвилин 30, на навчання мені на 8:00, якщо я запізнюсь на 15 хвилин, то ставлять пропуск, тому мені немає сенсу йти. Так що у мене буде 45 хвилин, щоб погулятися по місту, по ранковому, ожившому місту. Але спочатку я думаю, що все ж треба доїхати до центра, де знаходиться моя школа.»

Звіт 4: «Ти просив подробиць. На даний момент я вийшла з автобуса, який був повністю забитий людьми, але я вже звикла до цього, і завжди займаю собі місце, тому я в автобусі не стою. Зараз я йду з перона, де приїжджає автобус. Тут дуже багато людей, всі вони на один потяг, тому я туди не піду, бо мені не до спіху, тому піду до місця, де можна курити та покурю спокійно одноразочку. Спокійненько… Ой, да.»

Звіт 5: «Насправді, я дуже люблю їздити в метро, мені подобається. Я не можу цього описати, я не можу сказати чому, але мені дуже подобається саме ця ранкова рутина, доїжджати в школу. Я, в принципі, й так ніколи не ходжу на перший урок. Я не пам’ятаю, я, напевно, тільки перші два дні школи ходила на перший урок, більше мене ніколи там не було. Я постійно. Мені лінь. Я не бачу у цьому сенсу. Починається тільки рутина. Особливо коли виходиш потім з метро, і йдеш собі вранці, з музичкою у навушниках, у мене чудовий настрій, світить сонечко, навіть якщо у тебе ранок не вдався. Мені це дуже піднімає настрій.»

Звіт 6: «Так як я не відразу пішла з автобуса у метро, тут не так багато людей. І ось якраз під’їзджає мій вагон.»

Звіт 7: «Вагон повністю пустий, тому я дуже сподіваюся, що займу собі місце. Я, в принципі, така дівчинка, що завжди собі місце займу. Просто втикаєш у телефон, робиш вигляд, що не бачиш ніяких бабусь, дідусів, щоб місце нікому не віддавати.»

Звіт 8: «Їду в метро. Відчуття поки що як завжди: ранкова рутина, спокій з одного боку, а з іншого хвилювання, переживання через деякі проблеми вдома. Але ця ранкова рутина завжди відволікає мене від моїх переживань.»

Звіт 9: «І так, я вийшла із метро. Тут дуже багато людей зараз. Всі кудись поспішають. Мені смішно, бо я переписуюсь з черговим чеченцем, з яким спілкувалась моя краща подруга. Вона була в нього закохана, по моєму… Ну, не закохана, але він їй подобався. І я така пишу: „Ну, знаєш, я теж доволі популярна у вас тут, серед чеченців“. Мені було цікаво, що про мене кажуть. Не знаю, чи потрібна тобі ця інформація. Короче, мені зараз смішно, весело. У мене ще кращий настрій, бо я крінжую з нього.»

Звіт 10: «Всі поспішають, у кожного свої справи. А я просто йду собі спокійненько, розслаблена. Я ще не знаю, куди я піду, але піду туди, куди глаза дивляться. Піду на якусь територію, де я ще не була.»

Звіт 11: «І так, я зазвичай після виходу з метро йду на пішохідний перехід і прямо, але сьогодні я вирішила піти вліво, - почала наспівувати „Не воровка, не шалава“. - Вибачаюсь, у мене просто з цією піснею асоціюється „пішла наліво“. Але добре. Тут є сірі, непримітні будівлі. Далеко бачу щось цікавеньке, щось гарненьке. Ще раз повторюсь, що дико люблю рутину, бо для мене — це заспокоєння душі і серця.»

Звіт 12: «Я дуже хочу зайти в якусь кав’ярню, випити якоїсь смачненької кави. Я б дуже хотіла піти зараз у Starbucks. Там настільки смачна кава, Боже, я просто залежна від кави, я не можу без неї жити. Але, на жаль, у мене гроші відкладені на дещо інше. Ось. Тому не су-дь-ба. Буду ходити голодна, холодна, тому що на вулиці доволі прохолодно, а одягнена я доволі легенько. Ну та добре. Божечки, які тут смачненькі тістечка в якійсь кав’ярні. Зараз стало навіть якось образливо через те, що нема грошей. Ну, я бачу перед собою, Боже, божественну будівлю. Блін. Треба зробити фотку, навіть для себе.»

Звіт 13: «Чесно, я спеціально не пішла в центр — сам центр міста, де палац культури, дім культури, великий замок. Бо це дуже заїжджено, там кожен був, його кожен бачив. Я вирішила походити, пошукати щось інше, але… не менш гарне, тому що я впевнена, що такого тут буде дуже багато. Саме головне — це потім знайти мені дорогу до школи. А ще я бачу доволі гарну вуличку. Я здивована, чесно, тому що я обожнюю робити гарні фотографії, такі aesthetic, і я бачу дуже багато, цих. Б*я, я забуваю українську, с*ка.»

Звіт 14: «Ось така краса перед мною. Я дико вибачаюсь, але у мене, реально, після того, як я кожен день спілкуюсь польською, і навіть переписуюсь в основному польською, бо я, - сумно зауважила вона, - я ні з ким з українців не спілкуюсь, ну, крім тебе, у мене знижується мій словарний запас. Зате поповнюється польський словарний запас. А… Так, відчуття. Ти просив відчуття. Ну, зараз я дійсно серйозно задумалась над тим, що я „ополячилась“. Що… забуваю свою рідну, кохану, солов’їну мову. Мм. так. Прикро.»

Звіт 15: «А ще гріє думка про те, що. я знову не пішла на перший урок, - радісно сказала вона. - База. База. Але. якби, зараз почала трохи задумуватися про те, що, нічого собі, третій тиждень школи, а я на перший урок ходила тільки максимум 3 рази. І я за ці 3 тижні скільки прогулювала уроки, скільки не прогулювала за все життя. Мм. зараз перед мною теж якась гарна будівля, а зліва від мене наче й нічого такого, але дуже цікаво, я тобі скажу.»

Звіт 16: «Аа. якщо прочитати, що тут написано, то тут написано „Інститут техніки…“. Ну, короче, не знаю як воно на нашу перекладається. Польською я розумію, але на нашу перекласти не можу. Це було якось логічно.»

Звіт 17: «Насправді, я дуже вдячна, що ти мене попросив про щось таке, як зараз, бо я дуже давно не виходила на прогулянку, саме щоб подивитися по сторонам. Просто, щоб зрозуміти наскільки цей світ чудовий. Ну, блін. В останній час з’явилось стільки проблем, що починаєш задумуватися просто про те, що це життя не має сенсу, і що було б краще, якби я просто не народилась. Але просто виходячи на таку прогулянку, просто подивившись по сторонам, подивившись, що люди роблять своїми власними руками, що їм теж було складно, у них теж не виходило. але вони не здаються. І. варто задуматися.»

Звіт 18: «І, так як я розумію, що не хочу стати наркоманом і закінчити на якійсь закинутій будівлі з голкою, я розумію, що мені треба як можна скоріше, бажано, змінити школу. Мені треба кинути мої звички, за які я сама себе ненавиджу. Але таке життя. Так буває. І, подивившись на військових, я зрозуміла, що мені дійсно треба спробувати піти у військовий ліцей. або технікум.»

Звіт 19: «Я взагалі не помітила як пролетів час, тому що по відчуттям я неначе тільки-тільки вийшла з метро, наче пройшло тільки 5 хвилин. Але глянувши на час, я зрозуміла, що пройшло вже пів години, що мені все ж таки варто прийти в школу, хоча б на другий урок, тому треба помалу закінчувати нашу прогулянку, і спробувати зрозуміти, як мені пройти до школи, бо я без поняття, де я. Бо я пішла, як ти мене й просив, куди очі дивляться. Ось. Мені дуже сподобалась прогулянка, дико. А. я задумалась. задумалась над тим чи варто спробувати, чи варто прагнути, і чи варто не здаватися. Мені іноді цього дуже не вистачає. Я тобі дуже вдячна. Ти, напевно, не усвідомлюючи того сам, допоміг мені зробити ще один маленький крок на шляху до виправлення, скажемо так.»

Звіт 20: «Іноді такі прогулянки, на тверезу, дуже-дуже допомагають. Допомагають розслабитися.»

Звіт 21: «Я в сотий раз переконалась, що не хочу, щоб моє життя закінчилося, як життя того ж Горшка, наприклад.»

Звіт 22: «Знаєш, я от йду до школи вже, і мені в голову зараз, як ми з подругою були в одному районі, де багато наркоманів. Там був занедбаний дім, де було багато шприців та „поганих людей“. До нас підійшов один „поганий чоловік“, який дуже погано говорив на польській. Я запитала чи з України він, на що він відповів, що так. Також там була низька жіночка, яка збирала там одяг, чужий, брудний, весь. Його хтось викинув просто. Я до неї підійшла та запитала чи не потрібна їй допомога. Виявилось, що вона чеченка. Вона каже: „Сонечко, дякую, не треба“. Мені подруги сказали ні з ким там не говорити, бо це дуже небезпечне місце. І жінка продовжує: „Сонечко, не треба. Просто не ходи сюди більше“. Ми з нею спілкувалися, виявилось, що у неї був дім, було все нормально. Але поки її не було вдома, хазяїни її обікрали, виставили пару її речей за двері і зникли, їй з чоловіком не було де жити. Вона не наркоманка, вона не алкаголічка, просто так сталося. Зараз їй є де жити, вони там роблять ремонти. Через те, що ні вона, ні чоловік зараз ніде не працюють, у них просто немає грошей. У мене залишилися останні 10 злотих, останні мої 10 злотих. Я їй кажу: „Треба вам ці гроші, не треба, але візьміть будь ласка“. Вона мені розповіла таку історію, що вона 3 дні підряд здавала пляшки, щоб назбирати собі на булочки. Вона дуже хотіла булочок. Просто самих дешевих. Коли вона йшла у магазин, якийсь чоловік, дуже старий, попросив у неї грошей. Вона віддала, виходить, свої останні гроші цьому чоловіку, сама 2 дні вже була голодна. І. я їй небагато чим допомогла, це всього 10 злотих — це около ста гривень. Вона сказала: „Сонечко, я собі на ці гроші можу купити хліб та молоко. Ти не уявляєш скільки це для мене“. Так, дівчата, з якими я була, образились на мене, що я їх не послухала, що я спілкувалась з цією жінкою. Але. я не жалкую. Може. їй дійсно дуже треба були ці гроші. Єдине, що я попросила — це щоб вона купила на них собі їжі. Не на, припустимо, пляшку, не щоб комусь віддала, а щоб купила собі поїсти. І я розумію, що не хочу так закінчити. Мені треба почати братися за голову.»

Звіт 23: «Так що… ця прогулянка просто змушує задуматися дуже сильно. Я. ще раз повторюсь, дуже тобі вдячна, що я ось так пішла гуляти просто наодинці з собою, так скажемо. Тисяча думок в голові, і. просто розвіялась.»

ПОЯСНЕННЯ

Слідуючи вище описаному, можна прослідкувати чіткий вплив обставин, які включають в себе минуле, майбутнє, теперішнє, людей, дії і т.д. У наведених звітах плавно прослідковується зміна емоцій та станів, коли учасниця змінює локації. Емоції, які вона відчуває, дозволяють поділити територію на зони, відповідні до відчуттів: метро-рутина-спокій; гетто-наркомани-тривога-роздуми про майбутнє; дім-проблеми-відповідні емоції, і т.д.

Також, зрозуміло, впливає час аналізу, оскільки зранку, як ми побачили, у тому ж метро людно, а у середині дня, зрозуміло, ситуація буде інша, що буде іншим подразником до інших відчуттів, чим в тому числі треба користуватися. Впливає також, безумовно, звітування про свої дії. Якщо б вона ходила та мовчки аналізувала, або не аналізувала б зовсім, відчуття були б інші.

Важлива деталь — вона забула навушники, зауваживши, що тепер не зможе просто літати у думках, а доведеться йти іншим шляхом. Музика — явний подразник, який, в залежності від обставин, формує відповідні асоціації та емоції (що також залежить від конкретної пісні). Ясно, що на результат впливає ще дуже багато аспектів, які можна перечисляти дуже довго, починаючи від об’єктивних чинників, закінчуючи безліччю суб’єктивних моментів. Тут був проведений приклад лише «розвідки», яку треба повторювати у різних умовах, а потім систематизувати у вигляді дрейфу, в ході якого цей стихійний процес перетворюється у чіткий план розвитку подій та відчуттів, який стає підконтрольний учасникам. Грубо кажучи, учасники дрейфу мають провокувати потрібні для формування бажанних відчуттів події.

Ми зрозуміли, що в результаті «розвідки» учасниця прийшла до екзистенціального припадку, який можна розвинути до певного рівню систематичності екзистенціального жаху, якщо перетворити засвоєну у ході стихійної прогулянки інформацію у дрейф, щоб у бажаній силі і у бажаних обставинах стимулювати екзис. припадок. Останній дає нам можливість усунути небажані речі з життя, як, наприклад, наркоманія, яку так боїться головна героїня.

Якщо є спокуса сісти на голку, то треба шляхом самоаналізу, в який обов’язково повинні входити критика та самокритика, зрозуміти чим можна замістити цю процедуру, яка з’являється від неможливості контролювати обставини, але в результаті не виправляє ситуацію, а лише вганяє людину у ще більшу пасивність. Спорт, любов, тістечка та кава, друзі, прогулянки — що завгодно може стати цим відводом енергії у потрібне русло, що, очевидно, також залежить від обставин, які іноді потребують допоміжних засобів досягнення цілі (наприклад, якщо людина вже наркоман, то вкрай проблематично без допомоги перемогти залежність). Також треба розуміти, що обставини містять в собі щось схоже на «Кліффхенгер» в кіно. Тобто, обставини закінчуються на самих собі та не мають сенсу самі по собі, подібно до життя, але людина, граючи роль заміни дійсних характеристик чогось на ті, які формуються відносно її стану, реалізує синтез, в результаті якого отримується об’єкт з іншими чинниками (метафоричний об’єкт). Наприклад, фільм «Амелі», в якому показують людину у стані екзистенціального жаху, підправляючу життя тих, хто не має цього стану, може здатися для одних нудною романтикою, а інших ця картина змусить обдумати своє положення, бо умови життя глядачів відрізняються. Таким чином, елементи обставин під впливом аналізу мають сформувати в собі чітку «лінію мас», тобто нести метафору, чітко вказуючи людині на її стан. Але ця «лінія мас» суб’єктивна, тому в залежності від обставин індивіда одні й ті самі локації можуть бути зонами різних емоцій.

Синтез також практикується у підборі того заняття, яке може замістити небажанні потяги. Та ж наркоманія, наприклад, є звільненим безсвідомим потягом, який не приносить задоволення після приходу, оскільки бажання подавити залежність та відновитися протиставляється самій залежності, а тобто щоб запобігти її виникненню треба знайти таке заняття, яке б перекрило цю потребу. Таким чином формується синтез «перекриття регресивної потреби + прогресивне заняття», що утворює зайнятість чимось не заради звичної цілі, а заради тої, яка цікавить потребуючого, що в тому числі приносить й звичні результати. Приклад: заняття спортом заради ліквідації фіксації на якійсь проблемі, що в результаті покриває потребу, а також відображається на тілі.

Очевидно, що екзистенціальний жах у сучасному житті не має зупинятися на цьому, а має бути злітною платформою для повного керівництва буття, яке залежить від сучасного виробництва, котре масам необхідно брати в руки для тотального низового контролю формування умов життя. Але, все ж, індивідуальна свідомість необхідна для реалізації ідеалів класової свідомості, та навпаки

ПОСТПОЯСНЕННЯ

Тут можна було б ще довго продовжувати аналіз показників учасниці, спроби чого були зроблені, але в результаті було прийняте рішення ігнорувати деякі деталі, щоб не відмежовувати читача від своєї суб'єктивності та від суб'єкту-героїні, закриваючи його у кабінеті «психолога», а замість цього випустити його на волю, на вулицю, до життя та географії.

Я кладу перед вашими очима «Кліффхенгер»

_{Автор: Кос Кук}