Трафунки в житті бувають різні. Також різною буває реакція на них. Наприклад, для фізиків-ядерників найстрашніше слово — це слово «ой». Зовсім по-інакшому це ж саме слово звучить коли у найвідповідальніший момент рветься презерватив.

За 27 років зі мною траплялися різноманітні трафунки. «Ой» з моїх вуст злітало не один раз. «Ой» — коли розбив улюблену мамину кришталеву вазу. «Ой» — коли тюбик гумового клею, (яуий я використовував в якості факела), випорснувся на привезену з Німеччини замшеву куртку. «Ой» — коли бавились у «Робін Гуда» і моя стріла прохромила ногу сусідському пацану (я був визнаним майстром з виробництва луків на районі). «Ой» — коли не склав вступних іспитів в університет, і подвійний «Ой» коли прийшла повістка з військоммату.

Кожен раз таке однакове, коротесеньке слово несло нову суть. Різні трафунки були, але зараз я хочу розповісти лише про один з них, який на завжди залишиться в моїй пам*яті.

Трапилося це рівно 10 років тому, сьомого липня 2001 року о 17 годині 57 хвилин за київським часом. Тоді ще зовсім зелений шістнадцятирічний юнак, я рвав малину в батьківському саду. Зі школою вже було покінчено та ще, як на зло, зламався телевізор. Робити було нічого. То ж я, як слухняний син, вирішив допомогти батькам по-господарці, які в цей час ще були на роботі.

Зробивши третю ходку, (малини в той рік вродило нівроку), я дістав з нички — азбестової труби пачку сигарет і сів посеред малинника покурити. Тоді я ще курив не часто, то ж кожна цигарка була подією і вся увага приковувалась до неї. Пускаючи димові кільця я зовсім не помітив, як хтось тихенько підійшов ззаду.

 — Привіт !

 — А-а-а !!! — Я підскочив з відра на якому сидів і автоматично затис недопалок в кулаці, зовсім не відчувши болю. Різко повернувшись я вперся поглядом в лице досі не баченого створіння. Воно стояло, смоктало «Чупа-Чупс» і єхид ненько так посміхалося. Створіння витягло канахвету з ротика при цьому так сексуально цмокнуло губками, що мене застопорило і моє лице застигло у кумедній гримасі.

 — Хі-хі, — сказало створіння, — ти такий кумедний.

У цю ж мить я усвідомив, що то не батьки і адреналін відхлинув, залишивши нервові рецептори беззахисними. В повітрі запахло смаженим і я відчув, що, курва, ПЕЧЕ!

 — А-а-а!!! — скрикнув я удруге, але вже не від переляку, а від болю. При цьому підскочив. Підскочив доволі не вдало бо зачепив відро, яке слугувало табуреткою, і не зчувся, як опинився на «лопатках» посеред малинника. Дівча вже зовсім не стрималось бачачи таку мою поведінку:

«Ха-ха-ха, — порскнуло слиною в припадку сміху, — ти ще й лякливий до того ж».

 — Та нє, — образився я, — то я попікся.

 — Попікся?! Дякую за комплімент. Я, звичайно знаю, що я така гаряча, але щоб аж так…

 — Та нє, — з підлітковою безпосередністю сказав я, — то я сігарєтою попікся.

 — «Сігарєтою»? — Перекривило мене дівча.

 — Сігарєтою! Я подумав шо то батьки повернулися і той…

 — А-а. — Не дала мені добудувати речення кубіта. — А я думала, що ти дорослий. А ти від батьків ховаєшся з «сігарєтою».

Я знову образився, але великою мірою вона була права. Батьки дійсно не знали, що я інколи покурюю. Більшість моїх однокласників вже давно, деякі з них ще з дев*ятого класу курили разом з предками. Та що там курили — в чарку заглядали на пару з ними. У цьому плані, як мені тоді здавалося, мені дуже не пощастило з батьками. Мати з інтелігентної родини, оперна співачка. Не п*є, не курить, не матюкається. Батько з давнього графського роду, колишній офіцер розвідки. З курінням, випивкою та ненормативною лексикою та ж історія. Отже з такими перенсами не дуже то й покуриш. Та, щоб здаватися дорослішим і, так би мовити, не впасти лицем в багнюку перед такою цяцею, я почав відбріхуватись.

 — Я не ховаюсь! Вони знають, шо я курю. Батя мені сам сігарєти купляє. Мені просто стрьомно перед ним курити.

 — Он як? Чому? — Посміхалося мені дівча.

 — Та він, той, сам недавно кинув і я, той, не хочу спокушати, щоб він, це, не зірвався.

 — Ха-ха. І всетаки ти кумедний.

Дівча зняло з плечей рябеньку сорочечку, кинуло на землю, саме всілося на неї колінцями поруч зі мною.

 — А ти симпатичний. Але не вихований

Я здивувався. Як це у мене вдома, якась зовсім не знайома, хоча і красива, кубіта робить мені зауваження що до моєї вихованості?! Неподобство якесь!

 — Як то, я не вихований?! Шо я тобі таке зробив?

Дівча скривилося неначе лимон побачила.

 — Я в тобі все більше і більше розчаровуюсь. Не вихований і до того ж тупенький…

Ну, це вже зовсім мене розізлило. Прийшла тут, налякала мене, ще й гонору вистачає обзиватися.

— Слухай! Хто ти така взагалі?! Прийшла, обзиваєшся…

— Та не обзиваюся я. — Не дала мені договорити. — Ну от сам подумай. Був би ти вихований то спершу представився б і запитав як мене звати. А був би розумний то зрозумів би одразу, а не перепитував «Що зробив?» і таке інше. І взагалі, з дівчиною не гарно розмовляти лежачи на землі, якщо вона стоїть. Якщо ти не інвалід звичайно. Ти ж не інвалід?

Цей монолог зовсім збив мене зпантелику і загнав у фарбу…червону. Я подивився поперед себе і побачив…небо. Виходить — я дійсно тупенький і не вихований. Вражений появою цієї істоти мені навіть в голову не прийшло, що я лежу на сирій землі посеред малини. Зовсім не гарно вийшло. З цього становища треба було якось виходити. То ж я прийняв сидяче положення, зібрав залишки своєї гордості докупи і витиснув ледь чутне: «Вибач».

Дівча пожвавішало.

 — О, це зовсім інша справа. А тепер швиденько запитай як мене звати.

Мені почала подобатись така її агресивно — грайлива манера спілкування.

 — Ну, і як же тебе звати?

Дівча надуло губки.

 — Ні, не так! Нормально спитай.

Я подумав: «Боже мій, оце так цяця і те їй не так, і се їй не те». Та правила гри такої цікавої особи я зрозумів і прийняв, то ж не вагаючись відповів:

 — О, перепрошую. Дозвольте поцікавитись як вас зовуть.

Дівча хіхікнуло. В вочевидь їй це сподобалось.

 — Ось так набагато краще. Настя, — представилася мені і простягла долоньку, — а тебе?

 — Павло, — сказав я і простяг свою долоню у відповідь.

 — Дуже приємно, Павлику, — відповіла Настя і ми потисли руки, — На «ти»?

 — На «ти»! — Погодився я.

Настя пожбурила недосмоктаний «Чупс» кудись в дальній кут малинника і дістала з сумочки, яка більше нагадувала великий гаманець, довгу жіночу цигарочку.

 — Дай прикурити.

Я похапцем простяг запальничку до її цигарки і швидко заклацав коліщатком. Клята одноразова запальничка вперто не хотіла спалахувати. Насті це набридло і вона вихопила з моєї руки цей предмет.

 — Дай сюди! — Дівчина уважно роздивилася запальничку, потім здійняла брови і радісно промовила. — А-а! все ясно — кнопочка зламалась. Дивись як треба.

По цьому вона відламала від запальнички металевий кожух, вигнула його акуратно пальчиками, підважила цією штукою клапан, один раз крутнула коліщатко і, о диво — з*явився вогонь.

 — На, — простягла мені «відремонтовану» жигу Настя, — юзай.

«У-у, досвідчена» — подумав собі я і проникнувся повагою.

Довжелезну, смачну затяжку зробили повненькі губки Насті. Вона смакувала. Здавалося, що це її остання цигарка в житті. Так курять лише смертники перед стратою. Побавилась язичком в ротику, затягла носиком дим і пустила три ідеальних колечка. «Янгол, — подумав я, — чистий, не порочний янгол». А хто ж іще, як не янгол. Так курити може лише позаземна істота. У цю секунду мене ніби обухом по — голові перегребли. Це любов! Я закохався. «Кохання бігало в садок, кохання бавилось в пісок. Воно ходило в школу». Кохання дійсно ходило в школу. Як вона мені потім сказала:

 — Я в десятий клас перейшла. А ти в який клас ходиш?

 — Я в цьому році вже закінчив школу. Буду в універ поступати.

 — О, ти такий дорослий.

Я запишався. Нарешті це хтось визнав. Я дорослий. Дуже дорослий.

Настя забичкувала недопалок об зумлю.

 — А що зараз робиш?

 — Та як «що» — малину рву.

 — То ти батькам допомагаєш. Похвально. — Настя лукаво зіщулилась. — Хочеш допоможу?

 — Та, нє. Я…

Не встиг я довіднєкуватись, як її ручка потяглася до зіпера на моїх штанах. У цю ж секунду двісті тисяч вольт пройшло крізь моє тіло двісті тисяч раз. Це відчуття досі мені не відоме, таке приємне. На стільки приємне і одночасно не зрозуміле, що аж страшне. Цей маленький рух підняв мою самооцінку під самісінькі хмари. У най солодших еротичних снах не могло мені наснитися таке. Всі ми знаємо, але не всі хочуть признати, що перший сексуальний досвід у всіх однаковий: права (рідше ліва) рука. Але ніякий шкільний онанізм не міг зрівнятися з цим дотиком. Навіть «рука незнайомки» вочевидь поступалася.

«У-ху-уу!!! — Мої думки збожеволіли і затанцювали в шаленому ритмі, серце вмить прискорило свій хід, і вже не могло стримуватися у грудях. — Це він! Це секс!». У мене його не було довгих 17 років. І ось він прийшов до мене, впав з неба, як сніг на голову посеред літа.

Настя штовхнула мене в груди так, що я знову опинився на лопатках. Почувся пронизливий звук зіпера: «Вж-ж-жик». Я причаївся і затримав подих, неначе мисливець що боїться сполохати звірину. Вона одним рухом скинула топик випестивши на світ своїх близнючок. Я, як і всі підлітки, любив ганяти футбол з пацанами, але у цю мить палко покохав гандбол, адже за розміром вони нагадували гандбольні м*ячики. Такі гарні, зручні і затишні. Вони підстрибували і терлися одна об одну. Коли радянські мультиплікатори придумували свого Капітошку то, напевне, бачили таку ж картину як зараз бачу я. Руки перестали слухатися розуму і самовільно потяглися до повних, зрілих плодів. За руками потяглися спраглі губи, дуже вже їм кортіло спробувати плоди на смак. Зовсім не очікуваним був ляпас, який прокинув мене зі сну. Настя брутально відштовхнула мене, так, що я аж влип в землю.

 — Не чіпай! — майже в істериці пропищала вона, але моментально змінила гнів на милість і лагідно додала. — Ще рано.

Вона накрила мої очі топиком, який щойно випустив погуляти «Капітошок».

 — Не дивися.

Я міг лише відчувати, що діється на зовні, ця таємничість збуджувала ще більше. Зараз же якесь приємне, вологе тепло обхопило мого «дурника» і ритмічно зарухалось вверх-вниз-вверх-вниз. Перемагаючи екстаз, я злегка привідкрив топик. Чорна, як смола «карешка» опускалася і підіймалася там у низу, гривкою лоскочучи мій живіт. Це було прекрасно. Раптом Настя здійняла очі і побачила, що не слухняний хлопчик підглядає зовсім забувши про заборону. Я налякано знову накрився.

 — Гр-р-р. — Розлючено загарчала вона. І тут я відчув які насправді гострі людські зуби.

 — А-а-ай!!! — Висловив своє не задоволення я. — За шо?!

 — Ти чого підглядав?!

 — Та я…

«Хру-ум». — Знову вкусила мене людожерка Настя. Я знову скрикнув.

 — Це риторичне питання. — Огризнулася вона і продовжила свою чорну справу.

Це продовжувалося ще хвилин п*ятнадцять. Мені навіть здалося, що мозок перетворився на рідку, безформну субстанцію і поволі почав витікати крізь вуха. Настя прискорилась ніби намагаючись вирвати його з корінням. Ось воно, це довгождане блаженство! Вже на підході! Ще декілька «так — так» головою і я вибухну феєрверком миттєвого щастя, і заллю Всесвіт рікою свого тіла. Та тільки, но я відкрив рот в очікуванні вибуху, лукава любителька «Чупа-Чупса» припинила своє феєричне дійство. Мене поглинув відчай. Ось же воно було щастя. Зовсім поруч. Ще кивочок, а ні їй ще кортить познущатися з мене.

 — Ти чого? — Відкинувши топик з обличчя сказав я.

 — Ти думав все тобі? — Відповіла Настя витираючи ротик. — Треба і мені щось.

 — Га? — Вирвалося з мене пндивоване.

 — В коника бавився колись? — Грайливим тоном запиталося дівча.

 — В коника?…

Не встиг я договорити, як знову отримав по — морді. Мене це вже почало лякати. Ззовні така тендітна і беззахисна , а за останні півгодини встигла виконати місячну норму шкільних хуліганів з побиття моєї фізії. Чого доброго, ще гроші забере. Це справді лякало і в той же час ще більше закохувало в неї.

 — Не хвилюйся, — роздратовано прогарчала Настя, — сама все зроблю! Раз ти такий тупадаход.

Наська здерла з мене штани аж до кісточок і елегантним рухом задерла спідничку, під якою не було нічого, окрім акуратно вистриженого шнурочка. Він неначе вказував правильний напрямок руху: «Верной дорогой идете товарищи!». Наська сіла верхи, як хвацький жокей на бігового коняку і ми помчали за хмари над землею. Кудись далеко. Пам*ятаючи, що вершниця не любить коли її торкаються руками, я розкинув їх по землі в різні боки, як стражденний. Та очі все одно обмацували вершницю з гори до низу. Спітнілі долоні міцно стисли грунт, щоб фізія знову не отримала по — морді. Я не зауважив, як моя долоня опинилася в міцному полоні її мініатюрної долоньки. Я судомно зіщулився, бо знову злякався відчувши на щоці передсмак чергового ляпаса. Та вершниця — бешкетниця лише розсміялася.

 — Ха-ха-ха! Чого злякався? Вже можна. — Сказала вона і обережно поклала мої долоні собі на перса.

На дотик вони виявились ще кращі ніж з вигляду. Такі м*які, такі пругкі і теплі! За них можна було віддати півжиття. Та мені не треба було цього робити. Я їх отримав майже за так, за пару ляпасів і укусів.

Шалена скачка підходила до свого логічного завершення. Я це відчув по тому, як спітніле тіло вершниці здригалося, і по тому, як дрібненькі малинові колючки все з більшою силою впивалися в спину. Вона міцно вчепилася в мою шевелюру і щосили за неї рвонула так, що я не встиг навіть зойкнути, як гострий сосочок «Капітошки» опинився в мох губах. Руки обхопили атласні, повні життя сіднички з обох боків. О-о! Це сон! У просто не могло відбуватися зі мною на яву. Та ніздрі не обдуриш. Такий запах не міг наснитися. Її аромат одурманював, зводив з розуму. Вибух по-тихеньку прибував. Зараз повинно вибухнути. Очі закрила чорна пелина і на її тлі з*явилися довгожданні феєрверки. Пальці міцно стисли Настусені сіднички ніби намагаючись розірвати красуню навпіл. Вона вигнулась веселкою приймаючи вибух на себе. Пронизливий крик розітнув повітря, легкий літній вітерець підхопив його догори і безцеремонно зігнав з лінії електропередач закумарених ворон.

Ми знесилено розпласталися на малині. Лежали, мовчки курили і дивилися в синє небо крізь малинову призму. Не знаю про що думала вона, але мене думки покинули і між вух ганяв легкий літній вітерець, який щойно сполохав ворон. Докуривши цигарку Настя повернулася у мій бік, заохочуючи поплескала по щоці, типу: «Дякую за секс», або «Молодець, впорався», і сказала:

 — Ну, шо? Давай тепер малину допоможу збирати?!

 — Д-давай, — немов з туману пробубонів я, — якщо хочеш.

Ми обтрусилися, одяглись і ніби нічого й не було, почали рвати малину в одне відро. Раптом клацнула калітка.

 — Мама! — Сполохався я. — Заникайся кудись.

 — Нєа! — От уперте створіння.

 — Павлусику! — Почувся мамин голос. — Ти де?!

Чого вже ховатися, все рівно знайде. Завжди знаходить, ніби відчуває де я є. по-ходу щось придумаю, хто це така і що тут робить.

 — В малині, мам!

Поки мама йшла до нас через усе подвір*я, Настька швиденько поправила зачіску і витерла розмазаний макіяж з обличчя.

 — Ану покажися! — Вхопила мене за підборіддя, плюнула на серветку і почала розтирати моє нижче носа. — Ти весь в помаді. Хі-хі.

Тут зашелестіли кущі і на місце «злочину» вплила мама.

 — Приві-і-іт! — Радісно писнула мама і розтуливши обійми попрямувала в наш бік.

«Ні, тільки не при Насті. Тільки не це!» — З жахом подумав я. але яке було моє здивування коли вона обійняла не мене, а Настю яка стояла поруч.

 — Ти давно приїхала?

 — Десять хвилин тому, пані Наталя. — Через мамине плече Настя підморгнула. Чомусь цей «підморг» мені не сподобався. Тілом пробіглися мурашки.

 — Я бачу ви вже познайомились.

Мене спаралізувало: «Познайомились?!».

 — Ну так. Ти ж познайомився з двоюрідною сестричкою?…

«Ой!!!».