Відбулість в усе те у що вміщується тіло ворс просякнутий нафтою завбачлива

Споряділість ось і вийдемо наче дочікували цієї години мовчки і зірвались на ноги

Коли настав час як один вдивлятись у неї не личить як збереться до говоріння заповнить

Собою крісло котре щезне під нею розчиниться з усією кімнатою і ніхто не підтвердить

Сумнівів того що все це насправді було витираючи полотном ноги дітям механічно

Ніби забуття виношує собі жертву сплав розгубленості топос за топосом у верхів’ї дерев

Смак та шум відвертає від себе та ж дорога голосом її прокричати викрикнути її з’яву

Без вагомої на то причини вступаємо майже у розпечену землю відчуваючи запах яке

Було її ім’я щоправда вона ніколи не запитує хоча здалось питала де її руки котрі

Мабуть продовжують тримати за плечі аби ущухло гримуче безмов’я що підкрадається

Якого чоловіка ти народжуєш із тих хто вже народився та гартований до життя випадком

Розтріскується вода зі скла якщо долати її та відступати на безпечну відстань вбираючи

Нічне повітря повз волю повз шеренги котрі не меншають скільки ще там їх тих хто Нічого не говорить слідом свого віджиття закриваючи шви від сорому ніби безкінечна

Повторність перероджується у потворність у неможливість бути не згубившись у м’якоті

Встрягають чоботи у болотяні ями розвішана павутина сковує не дозволяє пересуватись

Швидше натомість коле у п’ятах чи то у зіницях завше заходячи вглиб лісу володіючи

Цілою його місткістю місткістю іншого навмисне гублячи із пальців знак за знаком через 

Перепону порушити тишу чути те що змушує бачити чути відгомін котрий здолавши

Простір знову вертає розділити себе надвоє цих чоловіків і цих жінок виторговують

У пустці свого бажання ніщо виторговують із завзяттям мірилом затертих мертвих Родичів знаючи що насправді уже нічого не мають що їхня тривога нездоланніша за 

Ярмарок дужче та дужче прикладаючись до того що виплюнули назовні встає зі стільця

Та суне його у кут наче там хтось сяде чути стовбури його дерева що розколюють груди