Повністю згоден з останнім абзацом. Помічав, що під час тривалих походів кудись дівається страх до павуків — і ти вже починаєш відноситися до них, як до кращих друзів, що зайшли привітатися з тобою.

Але в тексті дуже багато образів з природи, не вистачає прикладів з міського життя. Як відносини нам вибудовувати з газованих напоями чи піцею, наприклад?

Та які рамки цієї речевості: чи є річчю магазин, галерея, школа абощо? Якщо є, то чи ми вважає що, якщо з цих приміщень прибрати усіх людей, до закони поводження усередині залишаються тими же? Тобто, знаходячись у публічному приміщенні навіть у нічний час, коли немає людей, не можна дозволяти собі те саме, що б не зробив, навіть коли вони там є? Але тут можна піти далі: чи стає іншою річ-будівля, коли вона закинута, коли люди більше туди не прийдуть? Тобто таким чином все ж такі присутність/відсутність людей-речей може впливати на наше відношення до інших речей. В такому разі виникає питання, хто в дійсності тут заслуговував поваги: люди чи речі?