Лагідні зауваження від автора/авторки/авторів. Визначити для себе останнє та підкреслити, залежно від того, як Ви самі мене бачите чи відчуваєте)

Отже, …

За чисельними проханнями зовнішньої відносно мене публіки та за своїми власними мотивами, вирішую опублікувати деякі слова та речі, сукупність слів та сенсів, які були складені мною особисто у цілісну картинку (я на це сподіваюсь) далеким, давнім, але, що найголовніше для такої специфічної теми, 2022 році (if you know what I mean), у процессі написання магістерської роботи. Як Ви могли вже здогадатись, саме тому це "серія пост-дипломних біополітичних згадок".

І було у Автора чотири згадки, Згадка Перша, найстарша, Згадка Друга і Згадка Третя - двійнята, і Згадка Четверта, найменша із чотирьох авторових згадок. Згадка Перша коротко, стисло, об’ємно, за горнятком кави або кружечкою чаю розповість про біополітичну концепцію Мішеля Фуко. Згадка Друга, та що з двійнят, розповість про біополітичні міркування Джорджо Агамбена, про homo sacer, надзвичайний стан та «голе життя». Своєю чергою Згадка Третя, та що весь час десь подорожує, та що побачила майже усю планету, розкаже про біополітичні погляди Майкла Хардта та Антоніо Негрі. А Четверта Згадка, найменша із чотирьох авторових згадок, розкаже про некрополітику, біополітику і колоніальний розподіл смерті зі слів Ашиля Мбембе.

Уважний читач має помітити, що читати згадки слід саме у цій послідовності: їх можна буде знайти у профілі. Тому, приємного читання) Усі питання, пропозиції, критику, побажання, захоплення, зауваження, можна і потрібно залишати, буду рада звернути на них увагу)

Із усією щирістю, автор/авторка/автори.

У корпусі постколоніальних послідовників спадщини Фуко розташувалось есе А. Мбембе «Некрополітика», що можна вважати дивним. У той час як Саїд, Бхабха і Столер дивилися на колоніальне минуле, Мбембе переводить нас від вивчення колоніальної історії до сучасних конфігурацій влади. Засвідчуючи його актуальність, коментатори спиралися на концепцію некрополітики Мбембе, щоб описати насильство, притаманне сучасному апарату безпеки та війні з терором.

Однак есе Мбембе також має важливі висновки та тези для нашого розуміння колоніальної влади. Справді, хоча Мбембе закінчує спостереженнями про терористів-смертників у тогочасній Палестині, есе працює в напрямку історизації технологій смерті, спроби, яка сягає часами від системи плантацій до пізньої сучасної колоніальної окупації і режиму апартеїду, що пов’язує ці різнорідні історичні умови. Так, це особливе розгортання влади, спрямоване на створення «живих мерців» [1]: людей, яких можна вбити без наслідків, оскільки вони не вважаються повністю людьми.

Мбембе розвиває свою аргументацію стосовно концепцій суверенітету і біополітики, поєднуючи елементи біополітичного підходу Фуко з поняттями, що були запропоновані Джорджо Агамбеном. Не типологізуючи відмінності між цими двома мислителями, Мбембе просто стверджує, що його підхід «будується на критиці Мішелем Фуко поняття суверенітету та його зв’язку з війною та біовладою», яке було розроблено в його роботі Суспільство має бути захищенним, посилаючись, разом з тим, на роботу Дж. Агамбена Homo Sacer. Нагадаємо, певні деталі, що стосуються живих мерців, за визначенням Мбембе, та суверенної влади, що була проаналізована Дж. Агамбеном. Отже, основним характеристикою суверенної влади є створення біополітичного тіла, яке можна вбити. Таким чином, суверен постає як дзеркальне відображення Homo Sacer: суверен може вбивати безкарно, homo sacer можна вбити безкарно. Отже, історична трансформація, яку описує Агамбен, не є трансформацією суверена від влади до біовлади, оскільки «виробництво біополітичного тіла є вихідною діяльністю суверенної влади». Натомість перетворення полягає в тому, що тоді як виключення життя, яке можна вбити (голе життя), раніше діяло як фундаментально зовнішнє, «голе життя» тепер узагальнено: «голе життя», що раніше було на околицях політичного існування, тепер дедалі більше зміщується в центр політичної сфери». Зміна відбувається так, що Агамбен розуміє концтабір як «біополітичну парадигму сучасності» [2] через його інтенсивне виробництво життя, яке можна вбити. Таким чином, табір являє собою дозвіл суверенної влади вбивати та прикладом біополітичного виробництва «голого життя».

Спроба реконструювати концептуальну структуру «Некрополітики» має зіткнутися з численними конфігураціями відносин між двома центральними поняттями: суверенітетом і біовладою. Наскільки дезорієнтує Мбембе злиття Фуко та Агамбена, стає чітко зрозумілим з перших рядків есе. У цьому есе припускається, що остаточне вираження суверенітету полягає у великому ступені влади та здатності диктувати, хто може жити, а хто повинен померти. Отже, вбити чи дозволити жити є межами суверенітету, його основними атрибутами. Здійснювати суверенітет означає здійснювати контроль над смертністю та визначати життя як розгортання та прояв влади. У наведених вище термінах можна було б підсумувати, що Мішель Фуко мав на увазі під біовладою: ту область життя, яку влада взяла під свій контроль[1]. У цьому короткому уривку Мбембе викладає щонайменше три різні концепції суверенітету: традиційне поняття суверенітету, відмову Фуко від нього та реконфігурацію теорії Фуко Агамбеном. У решті до свого есе Мбембе додає четвертий шар і об’єднує їх усі в свою власну концепцію суверенітету.

Перший шар сенсу в обговоренні поняття суверенітету Мбембе викликаний через його відкидання: його твердження про те, що суверенітет — це здатність вирішувати, хто може жити, а хто повинен померти, в корені суперечить тому, що есе окреслює як «привілейовані нормативні теорії» суверенітету [1]. За словами Мбембе, політична критика пізнього модерну пропагувала розуміння суверенітету як «вироблення загальних норм органом (демосом), що складається з вільних і рівних чоловіків і жінок» [1]. Таким чином, ця перспектива передбачає повноправних суб’єктів, які укладають договір (суспільний договір, наприклад, як у Руссо), щоб створити суверенітет. Таким чином, суверенний суб’єкт є основою суверена, враховуючи, що ця система «базується на переконанні, що суб’єкт є господарем і контролюючим автором свого власного значення» [1]. Політика, відповідно, є втіленням розуму через ці суб’єкти. Це традиційне уявлення про суверенний суб’єкт має аналог на рівні держав. Суверенна держава — це держава, яка «не може визнати жодної влади, що перевищує її, у своїх власних кордонах» [2]. У цьому контексті Мбембе згадує «Jus publicum Europaeum», європейський юридичний порядок, який постулював юридичну рівність усіх держав. Рівність суб’єктів, таким чином, знаходить аналог у рівності суверенних держав. Така концепція суверенітету зазнала широкої критики, серед іншого Фуко: Мбембе сприймає розуміння Фуко суверенітету як здатності позбавляти життя або дозволяти жити, зміщує фокус від суверенітету як реалізації розуму на питання насильства. Суверенітет означає силу негативного та руйнівного, як показано у (кровавому) вступі до «Наглядати та карати». Такий підхід до суверенітету як до насильства, а не до розуму, служить меті Мбембе викрити колоніальне насильство проти його легітимізуючого наративу цивілізації. Комбінація Мбембе концепцій суверенітету Фуко та Агамбена, таким чином, фактично демонтує традиційне уявлення про суверенітет як здійснення, втілення, розуму через автономних суб’єктів. Однак підхід Мбембе також виходить за межі роботи цих двох мислителів, додаючи в певному сенсі четвертий і останній шар сенсу: суверенітет як фігура влади, яка усуває відмінність між державною і недержавною владою. Як зазначає Мбембе, є суверенна влада, яка діє в колонії, як державі виключення, однак це «не обов’язково державна влада» [1]. У колонії «війна більше не ведеться між арміями двох суверенних держав», її ведуть збройні групи, які діють за маскою держави проти збройних груп, які не мають держави, але контролюють виключно окремі території» [1].

Таким чином, некрополітика, концепція, яку Мбембе ввів для позначення «узагальненої інструменталізації людського існування та матеріального знищення людських тіл і популяцій» [1], є чітким привласненням поняття біополітики, що було теоретично описано Мішелем Фуко. На відміну від постколоніальних трансформацій «дискурсу» та «дисципліни», розглянутих раніше, ця трансформація відображена в самій біополітиці. Незважаючи на те, що загальна спрямованість цього привласнення цілком очевидна, з переходом від політики як сприяння життю до політики як розподілу смерті, фактичне співвідношення між поняттями некрополітики та біополітики все ще можна прочитати у два різні способи, значною мірою залежно від ролі, яку надають або Агамбену, або Фуко в тексті Мбембе, та відповідно, їх концептуалізацій суверенітету.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що суворе розділення суверенітету, біополітики та некрополітики, а також їхнє злиття не враховує ключові аспекти конкретної конфігурації влади, на яку натякає Мбембе. Незважаючи на змішування, які він створює, характеристики, які Мбембе приписує некрополітиці, є достатньою підставою для того, щоб стверджувати, що некрополітика не збігається ні з суверенітетом, ні з біополітикою. Перш за все, як було встановлено шляхом попередніх роздумів, для Фуко право суверена на вбивство було зосереджено навколо фігури монарха. У некрополітичному суспільстві такого центру немає. Як говорить Мбембе стосовно Африки: «Міські ополчення, приватні армії, армії регіональних лордів (крупних землевласників), приватні охоронні фірми та державні армії – усі претендують на право застосовувати насильство або вбивати» [1]. У кого стріляти і коли стріляти, залишається на розсуд місцевих воєначальників, таким чином кожен з них стає місцевим сувереном. Більше того, технологічний прогрес дозволив некрополітичному агенту вражати без попередження та негайно зникати. Таким чином, некрополітичну технологію можна охарактеризувати як «глобальну мобільність» ніж конкретний центр.

По-друге, у суверенному режимі акт вбивства мав бути прикладом. Тіло страченого було символом, застерігаючи людей не порушувати владу монарха. Але в некрополітичній бійні «неживі тіла швидко зводяться до статусу простих скелетів» [1]. Їхня морфологія відтепер вписує їх у реєстр недиференційованої загальності: прості релікти непохованого болю, пусті, безглузді тілесності» [3]. Більше того, сила, яка несе відповідальність за вбивство, не хоче бути поміченою, звідси важливість «невидимих можливостей, безпілотних літальних апаратів та кіберрозвідки» [1]. Це не означає, що смерть як приклад зовсім втрачає свою функцію, а скоріше, що «невидиме вбивство додається до відвертих страт» [1].

По-третє, як нагадують вступні сторінки «Наглядати та карати», суверенний акт вбивства мав на меті певний вид ексцесу: недостатньо було вбити злочинця, тіло, потрібно було продемонструвати безжальну силу суверенної влади. З іншого боку, некрополітичне насильство практикує цілеспрямоване вбивство за допомогою ракет з лазерним наведенням. Воно не обов’язково має бути надмірним – смертей може бути достатньо. Очевидно, Мбембе не стверджує, що вбивство тепер «чисте»: технологічна революція навіть «безпрецедентними способами збільшила здатність до руйнування» [1]. Скоріше, суть справи полягає в тому, що надлишок, який раніше був стратегічною метою суверенної влади, тепер є побічним ефектом в економіці ведення війни.

По-четверте, переривчастість публічної страти замінюється некрополітичним режимом з безперервним спостереженням, як каже Мбембе, «око діє як зброя, і навпаки» [1]. Таким чином, застосування некрополітичної влади має більше спільного з постійним застосуванням дисциплінарної влади, ніж зі спалахами суверенної помсти. Результатом некрополітичного суспільства є те, що повсякденне життя мілітаризується.

Нарешті, у концептуалізації Фуко суверенна влада спрямована на тіло, тоді як некрополітичні «технології деструкції менш стурбовані вписуванням тіл у дисциплінарні апарати, а вписуванням їх, коли прийде час, у порядок максимальної економії, представленої зараз «різаниною» [1]. Навіть під час війни на карту поставлено управління натовпом. Таким чином, як і біополітика, некрополітика діє на рівні населення. У дослідженні колонії та колонії лише як місця панування некрополітики, А. Мбембе визнає насильство, притаманне біополітичному аналізу життя, не зводячи цю біополітику до її функції смерті.

Примітки:

1. Mbembe, Achille. 2003. “Necropolitics.” Public Culture 15 (1): 11-40.

2. Агамбен, Дж. Homo sacer. Суверенная власть и голая жизнь. - М.: Издательство «Европа», 2011. - 256 с.

3. Bhabha, Homi K. 1994. “The Other Question: Stereotype, Discrimination and the Discourse of Colonialism.” In: Bhabha, Homi K. The Location of Culture. London/New York: Routledge. 66-84.