Із заходу на схід зі сходу на захід
***
Я живу без жалю
без виправдань
безцільно пересуваючись від однієї тіні до іншої
блукаючи по колу
довкола склянки
свічки
пересуваючись між книжок і пляшок
плаваю на хвилях ефіру
завмираючи від телефонного дзвінка
від скреготу холодильника
від глухих хлопків на подвір’ї
може це лопотять крильми лебеді,
або діти хлопають в долоні?
може вітер роздмухує вітрило?
Я нічого ліпше не знаю як контури стін
по яким я блукаю
то ридма ридаю
то знов завмираю
хоч би і Бог до мене прийшов
разом з розбитим склом
але головне щоб прийшов
не забув
ні хвилини
ні часу
головне щоб він прийшов
і нас не залишив
***
В такий час, особливо надвечір, відчуття наче я їду в автомобілі, і спостерігаю за тим як світло поволі розчиняється серед
сіл, перелісків, полів
у рівчаках, схилах, річках, степах.
Спостерігаю за тим як непорушна тиша і спокій огортають кожний дорожній знак, кожну закинуту хату, розбиту дорогу, понівечений паркан. Так мала б виглядати Югославія 90-х, або Чечня 00-х. Але я про це не думаю. В такий час, особливо надвечір, відчуття наче я їду в автомобілі кудись дуже далеко, так далеко, що у цього місця немає географії, немає точки відліку і навіть точки опору, ця точка гаряча, і важливо не опекти пальця. Щось у цьому світі є незмінним, наприклад дерева, і поля, перекладений на українську шансон, навіть вгадуєш слова російською мовою, усміхаєшся і думаєш собі, Боже, Боже, де моє дитинство, у серіалі Бандитський Петербург і у фільмах Балабанова.
І на тебе в цей момент починають сипатись уламки світлин,
цілі шматки намагаються поцілити прямо в голову, і ти намагаєшся ухилятися від них, заплющуючи очі, прислухаючись до того як сильно-сильно б’ється серце,
і думаєш собі
ну і як тобі не бути сміливим?
коли твоя біографія вчиняє само підпал
то вона горить нестерпніше ніж багатоповерхівки.
***
У пошуках гніву
У кав’ярні розмови тільки про війну, люди підраховують втрати своїх і чужих, переповідають найбільш страшні випадки військових злочинів.
-
Пейзаж намальований якимось стривоженим дев’ятирічним хлопчиком : маленькі хатинки з перекошеними вікнами, люди з перекошеними обличчами, поросле болотом небо, кілометри людських колон.
—
я посередині власного я
у чорній дірі ночі
прямокутник на колесах відривається від ліній
страх це прямокутник
позбутись нього означає заповзти під землю
-
мовні фігури втрачають форми
усі формальні ознаки зайві
я — зайвий
наче камінчик що потрапив в чобіт
переповзаю через кордони областей
сумирно спостерігаю за тим як жінка в коридорі кричить на собаку
собака сумирно спостерігає за жінкою
сумирність — це сум’яття совісті
-
я посередині власного я
у чорній дірі ночі
ковтаю великі шматки болю що опускається в темноту шлунка
-
де твій гнів питають у мене поліцейські перевіряючи документи
відповідаю їм
— я усе втратив
геть усе
***
Росії
Будівельний кран
залізний паркан
залізно дорожнє полотно
вагони
состави
сустави
летять літаки
марширують солдати
до нас вже нікому по суті немає діла
навіть нам самим
мені і псу на ім’я Шарік
дали наказ цей переїзд охороняти
вагони
состави
сустави
літаки летять
марширують солдати
зараз я погодую пса і піду собі спати
***
Арки сонця
входиш у них нерішуче
так наче цього просто не може бути
прозорі стіни крізь які ллється тихе світло супокою
і кожен крок є страшнішим за попередній
і кожна думка намагається обдурити наступну
чому ж світло таке болюче
чому ж так хочеться сховатися у власну тінь ?
дорога розчахнулася і лежить переді мною наче розпорота корова
сліди копит
від села в сторону лісу
ліс це життя
смерть це степи що обступили сонячні стіни
я перед обличчями всіх святих загрузаю у суглинках сумнівів
у тривожних кущах
їх колише холодний вітер
вам
саме вам Бог видав підкови
на щастя
залишаючи
нам
лиш
знамення
знамена
і
знак
***
Люди копали огороди, а викопували кладовища.
Люди ставили свічки за здоров’я споглядаючи смерть.
Люди ладнали паркани, справляли весілля, народжували дітей, а породили війну.
***
Люди тепер це роздягнуте листя.
Вітер підхоплює нас і несе
в той бік де каламуть неба скрапує в білосніжну чашку
***
Янгол із мішком дарунків за плечима зазирає в кватирку
залишає відбиток сонця на твоїй щоці
залишає для тебе щастя та мир
мирт на вікні розправив листочок
і йому добре
і тобі добре
***
Те що не з нами залишається тут
у загнутих сторінках
у підкреслених реченнях та абзацах
загублені книжки
по яким хтось буде писати про нас
як ми жили
як час перероблював нас під себе
ламав голоси
переплітав долі
те що не з нами
тихо і щемко шелестить
мов зім’ятий папір по асфальту
для всіх нас
і для ні кого
***
Берези є всюди
але тільки вдома вони самотні
як полишені гойдалки
та покинуті гумові гуси
може вони повернуться в наші сни?
Разом із тремтливим світлом
що проривається крізь гілки
скромних кущів
що повиростали на чужому грунті
***
Спомини
1
Дуже простий місточок складений із жердин
з дитинства я вештався поблизу нього
спостерігаючи досить простий пейзаж навпроти
сосни берези тополі
птахи чорними плямами повсідалися на гілках
я навіть думки не думав
що колись я опинюсь десь посередині
і буду ночі та дні
проводити споглядаючи відображенні у воді
2
Влітку ми з батьками ходили збирати гриби
я і досі бачу цей ліс на березі Сіверського Дінця
він так само стоїть дивлячись в каламуть води
вітер заколисує дерева
так само
як священик намагається заколисати бурмотінням молитв
захоплених у полон розпачі людей
3
Коли мене відправляли за хлібом в магазин то завжди давали трохи більше грошей на морозиво
шлях пролягав довгою грунтовою дорогою яку розвозило від дощів і вона ставала гливкою чи навпаки
коли пекуче сонце висушувало всяку стеблину
пилом забивало мені легені
і я набирав повен рот піску
як ті люди яких присипали землею на маленькому острові в центрі пшеничного поля
скільки разів мене відправляли за хлібом
скільки років я ходив ґрунтовкою
доти
доки
острів одного дня не перетворився на континент
***
Переказувати історію це те саме що чистити гриби
знімати тонку шкірку з усіх речей гострим ножем думки
Бог хороший грибник
вміє розрізнити добрих від поганих
випробовуючи їх гострим ножичком війни
***
Апологія Холодної Гори
швидко минали дні та тривожні ночі
ми
росли та кохали
обійми тріпотіли як листочки на вітру
шипшина шипіла червоним
бігли і плутались стежки
переплітались в клубок сумнівів
плутали нас
і ми загубились серед них сміючись
і сміх робив дірки в пальто
і сонце стукало у вікно
ми і не знали що завжди жили в цегляному будинку
на найвищій з усіх можливих гір