***

Я живу без жалю

без виправдань

безцільно пересуваючись від однієї тіні до іншої

блукаючи по колу

довкола склянки

свічки

пересуваючись між книжок і пляшок

плаваю на хвилях ефіру

завмираючи від телефонного дзвінка

від скреготу холодильника

від глухих хлопків на подвір’ї

може це лопотять крильми лебеді,

або діти хлопають в долоні?

може вітер роздмухує вітрило?

Я нічого ліпше не знаю як контури стін

по яким я блукаю

то ридма ридаю

то знов завмираю

хоч би і Бог до мене прийшов

разом з розбитим склом

але головне щоб прийшов

не забув

ні хвилини

ні часу

головне щоб він прийшов

і нас не залишив

***

В такий час, особливо надвечір, відчуття наче я їду в автомобілі, і спостерігаю за тим як світло поволі розчиняється серед

сіл, перелісків, полів

у рівчаках, схилах, річках, степах.

Спостерігаю за тим як непорушна тиша і спокій огортають кожний дорожній знак, кожну закинуту хату, розбиту дорогу, понівечений паркан. Так мала б виглядати Югославія 90-х, або Чечня 00-х. Але я про це не думаю. В такий час, особливо надвечір, відчуття наче я їду в автомобілі кудись дуже далеко, так далеко, що у цього місця немає географії, немає точки відліку і навіть точки опору, ця точка гаряча, і важливо не опекти пальця. Щось у цьому світі є незмінним, наприклад дерева, і поля, перекладений на українську шансон, навіть вгадуєш слова російською мовою, усміхаєшся і думаєш собі, Боже, Боже, де моє дитинство, у серіалі Бандитський Петербург і у фільмах Балабанова.

І на тебе в цей момент починають сипатись уламки світлин,

цілі шматки намагаються поцілити прямо в голову, і ти намагаєшся ухилятися від них, заплющуючи очі, прислухаючись до того як сильно-сильно б’ється серце,

і думаєш собі

ну і як тобі не бути сміливим?

коли твоя біографія вчиняє само підпал

то вона горить нестерпніше ніж багатоповерхівки.

***

У пошуках гніву

У кав’ярні розмови тільки про війну, люди підраховують втрати своїх і чужих, переповідають найбільш страшні випадки військових злочинів.

-

Пейзаж намальований якимось стривоженим дев’ятирічним хлопчиком : маленькі хатинки з перекошеними вікнами, люди з перекошеними обличчами, поросле болотом небо, кілометри людських колон.

—

я посередині власного я 

у чорній дірі ночі

прямокутник на колесах відривається від ліній

страх це прямокутник

позбутись нього означає заповзти під землю

-

мовні фігури втрачають форми

усі формальні ознаки зайві

я — зайвий

наче камінчик що потрапив в чобіт

переповзаю через кордони областей

сумирно спостерігаю за тим як жінка в коридорі кричить на собаку

собака сумирно спостерігає за жінкою

сумирність — це сум’яття совісті

-

я посередині власного я 

у чорній дірі ночі

ковтаю великі шматки болю що опускається в темноту шлунка

-

де твій гнів питають у мене поліцейські перевіряючи документи

відповідаю їм

— я усе втратив

геть усе

***

Росії

Будівельний кран

залізний паркан

залізно дорожнє полотно

вагони

состави

сустави

летять літаки

марширують солдати

до нас вже нікому по суті немає діла

навіть нам самим

мені і псу на ім’я Шарік

дали наказ цей переїзд охороняти

вагони

состави

сустави

літаки летять

марширують солдати

зараз я погодую пса і піду собі спати

***

Арки сонця

входиш у них нерішуче

так наче цього просто не може бути

прозорі стіни крізь які ллється тихе світло супокою

і кожен крок є страшнішим за попередній

і кожна думка намагається обдурити наступну

чому ж світло таке болюче

чому ж так хочеться сховатися у власну тінь ?

дорога розчахнулася і лежить переді мною наче розпорота корова

сліди копит

від села в сторону лісу

ліс це життя

смерть це степи що обступили сонячні стіни

я перед обличчями всіх святих загрузаю у суглинках сумнівів

у тривожних кущах

їх колише холодний вітер

вам

саме вам Бог видав підкови

на щастя

залишаючи

нам

лиш

знамення

знамена

і

знак

***

Люди копали огороди, а викопували кладовища.

Люди ставили свічки за здоров’я споглядаючи смерть.

Люди ладнали паркани, справляли весілля, народжували дітей, а породили війну.

***

Люди тепер це роздягнуте листя.

Вітер підхоплює нас і несе

в той бік де каламуть неба скрапує в білосніжну чашку

***

Янгол із мішком дарунків за плечима зазирає в кватирку

залишає відбиток сонця на твоїй щоці

залишає для тебе щастя та мир

мирт на вікні розправив листочок

і йому добре

і тобі добре

***

Те що не з нами залишається тут

у загнутих сторінках

у підкреслених реченнях та абзацах

загублені книжки

по яким хтось буде писати про нас

як ми жили

як час перероблював нас під себе

ламав голоси

переплітав долі

те що не з нами

тихо і щемко шелестить

мов зім’ятий папір по асфальту

для всіх нас

і для ні кого

***

Берези є всюди

але тільки вдома вони самотні

як полишені гойдалки

та покинуті гумові гуси

може вони повернуться в наші сни?

Разом із тремтливим світлом

що проривається крізь гілки

скромних кущів

що повиростали на чужому грунті

***

Спомини

1

Дуже простий місточок складений із жердин

з дитинства я вештався поблизу нього

спостерігаючи досить простий пейзаж навпроти

сосни берези тополі

птахи чорними плямами повсідалися на гілках

я навіть думки не думав

що колись я опинюсь десь посередині

і буду ночі та дні

проводити споглядаючи відображенні у воді

2

Влітку ми з батьками ходили збирати гриби

я і досі бачу цей ліс на березі Сіверського Дінця

він так само стоїть дивлячись в каламуть води

вітер заколисує дерева

так само

як священик намагається заколисати бурмотінням молитв

захоплених у полон розпачі людей

3

Коли мене відправляли за хлібом в магазин то завжди давали трохи більше грошей на морозиво

шлях пролягав довгою грунтовою дорогою яку розвозило від дощів і вона ставала гливкою чи навпаки

коли пекуче сонце висушувало всяку стеблину

пилом забивало мені легені

і я набирав повен рот піску

як ті люди яких присипали землею на маленькому острові в центрі пшеничного поля

скільки разів мене відправляли за хлібом

скільки років я ходив ґрунтовкою

доти

доки

острів одного дня не перетворився на континент

***

Переказувати історію це те саме що чистити гриби

знімати тонку шкірку з усіх речей гострим ножем думки

Бог хороший грибник

вміє розрізнити добрих від поганих

випробовуючи їх гострим ножичком війни

***

Апологія Холодної Гори

швидко минали дні та тривожні ночі

ми

росли та кохали

обійми тріпотіли як листочки на вітру

шипшина шипіла червоним

бігли і плутались стежки

переплітались в клубок сумнівів

плутали нас

і ми загубились серед них сміючись

і сміх робив дірки в пальто

і сонце стукало у вікно

ми і не знали що завжди жили в цегляному будинку

на найвищій з усіх можливих гір